Російська економіка перебуває у досить скрутному стані. Залучати іноземні інвестиції в умовах санкцій важко, а нарощувати обсяги видобутку нафти не дозволяє рішення ОПЕК+. Нагадаю, що згідно цього рішення держави-учасниці вже у першому півріччі 2019 р. скорочують денну квоту видобутку нафти на 1,2 млн барелів.
Якщо не можна викачувати більше, а гроші вкрай потрібні – що робити? Правильно – більше забирати у федеральний бюджет із «золотих республік». Москва чітко дотримується цього принципу, адже єдине, що Путін може сьогодні запропонувати національним республікам – забирати в одних і зі своїх рук давати іншим. На цьому тримається Російська Федерація.
З року в рік зростають відрахування Республіки Татарстан у федеральний бюджет. Ще кілька років тому у Казані Москва забирала 65% пирога, у 2017 році – 70%, а у 2018 році – рекордних 75%. Наберіть у пошуковику «75 процентын федераль үзәккә җибәрә» – і побачите як татари реагують на пограбування своєї республіки.
Така політика призвела до того, що вже у 2019 році Федеральний антимонопольний комітет в офіційній доповіді про економічну ситуацію в регіонах заявив наступне: «Характерні для початку 1990-х років явища «економічного сепаратизму» повернулись в російську економіку. Керівництво республік та регіонів прагне захистити своїх постачальників та виробників від конкурентів з інших регіонів РФ».
Звідки брати гроші, якщо качати більше нафти не можна, а прибутки від татарстанської нафти майже в повному обсязі йдуть до Москви? Здавалося б відповідь очевидна – іноземні інвестиції. Але хто ж їх дасть? Правильно – сусідній заможній концтабір. У 2018 р. Китай продовжив нарощувати свої інвестиції в Ідель-Урал. Однак потужні інвестиційні проекти, як от будівництво нового агропромислового комплексу у Чувашії, наштовхнулись на несприйняття місцевого населення. Республіканська влада протягом усього 2018 року намагалась опиратися позиції чувашів. Китайці теж не здаються і вже заявили про розгортання нових проектів у 2019 р., але вже у Татарстані.
Якщо підсумувати – Китай готовий інвестувати, але на своїх умовах: нещадна експлуатація ресурсної бази, зачистка ринку від місцевих конкурентів, пільгові умови оренди землі тощо. Спроби Москви змусити вже татар, а не чувашів, «подумати про Росію-Матінку і піти на зустріч жаданим інвесторам» можуть мати зворотній ефект. Справа в тому, що серед мусульман Росії загалом, а серед тюрків-мусульман особливо, наростають антикитайські настрої. Така постава тюркських народів пов’язана із політикою Пекіна у Східному Туркестані, де Китай встановив особливо жорстокий режим контролю за особистим життям тюркського населення. Уйгурів (а також діаспори казахів, киргизів і татар) кидають у спеціальні «табори перевиховання», де людей піддають різного роду тортурам, мета яких – відмова від рідної мови та ісламу. За різними оцінками у китайських таборах вже сидить понад мільйон тюркського населення. Отже, Москві важко буде сформувати образ «дружнього китайського інвестора» в Ідель-Уралі.
Безумовно, запас міцності в Росії досить високий і Москва шукатиме виходу зі складної ситуації. Вже зараз Путін намагається домовитись із Сіндзо Абе щодо Курил. Проте й тут очевидно, що курильська епопея аж ніяк не є «ярмарком благодійності» – японці твердо стоятимуть на позиціях національного інтересу, а поступки Путіна у питаннях Курил можуть обернутися для нього новими проблемами всередині країни. Далі буде.
Гадаю, що у 2019 р. на Росію чекають серйозні пертурбації. Ще у 2018 р. ми побачили низку сигналів, що дають підстави зробити відповідні припущення.