Є така категорія критиків ─ вони завжди незадоволені наявним станом речей, що б не відбувалося на практиці в економіці і політиці. Але з їхніх промов неможливо зрозуміти ─ а що власне вони пропонують. Ці критики говорять настільки невизначено і розмито, що важко вловити, яка саме теорія чи економічна модель ними застосовується для оцінки тієї чи іншої економічної ситуації в країні.

При цьому «самотні ковбої» макроекономічної критики завжди дають зрозуміти, що от вони вже точно знають, що потрібно робити в даній ситуації, але в силу різних причин не можуть або переконати в цьому своїх опонентів, або просто їм не дають робити це якісь злії сили. Взагалі можна сказати, що будь-який економічний процес у будь-якій країні в будь-який час супроводжують такі ось критики, про яких французький політичний філософ Раймон Арон казав, що їх роль лише в тому, щоб коментувати історію, в той час, як цю історію роблять інші.

Ці шановні панове, критикуючи, намагаються використовувати такі словосполучення як, наприклад, «ринки кращі, ніж держава, тому що ринки, як механізм прийняття рішень, краще відображають інформацію. Звичайно, так буває не завжди, є багато обмежень, але загалом усе йде саме так». Або фрази з серії ─ «макроекономічна стабілізація важлива, низька інфляція важлива, тепер потрібні структурні реформи. Тобто наш шлях вперед ─ це структурні реформи». Або приблизно так: «реальна альтернатива поглядам прихильників сприяння економічному зростанню ─ обмежити інфляцію, не залазити в кишеню через друкування грошей». На перший погляд фрази розумні ─ і в інтелектуальної читаючої публіки, яка не надто добре розбирається в перипетіях макроекономічної науки, складається враження про такого експерта як про глибокого фахівця.

Але важливою особливістю економічної науки є плюралізм різних економічних шкіл ─ на кожну фундаментальну ідею від однієї економічної школи є інша фундаментальна контр-ідея, яка повністю спростовує першу.

Вчені-економісти за весь час існування економічної науки навчилися терпимо ставитися до своїх теоретичних опонентів і, навіть піддаючи їх теорії принизливій критиці, як мінімум, вважають за необхідне давати таким теоріям право на існування, хоча б з тієї простої причини, що вони поділяються досить великою кількістю вчених. Тому справжні експерти не використовують таких фраз, як «усі знають, що це не так» або «це всім давно відомо». Насправді на практиці все виглядає зовсім інакше: економічна наука ─ це «клаптикова ковдра» найрізноманітніших теоретичних шкіл і моделей, які часто знаходяться на протилежних позиціях.

Ось, наприклад, ставлення до інфляції у кейнсіанців, монетаристів і прихильників «австрійської школи економіки» абсолютно різне. «Австрійці» проти будь-якого втручання державних органів у фінансові суспільні відносини, оскільки це втручання спотворює, згідно з ідеями Фрідріха Хайєка, природний рух цін на товари. А ціни на продукцію важливі підприємцям для прийняття рішень у своїй господарській діяльності. Високі ціни, при відсутності інфляції, сигналізують їм про те, що даний товарний ринок стає привабливим для вилучення підвищеного прибутку, і підприємці направляють туди свої капітали і трудові ресурси.

Інфляція впливає на цей процес негативно, і підприємці вже не розуміють, чим викликане підвищення цін ─ підвищенням попиту на ці товари чи просто кількісним збільшенням грошової маси. Саме тому і тільки тому, а не в силу якихось інших міркувань, інфляція визнається «австрійцями» негативним явищем.

Але в «австрійській» школі, у якої є багато вітчизняних прихильників, пріоритет стримування інфляції знаходиться над будь-якими іншими цілями. Також ідеться про критичну роль підприємців у цьому процесі. Щоб почути ці сигнали в економіці, підприємці повинні існувати в суспільстві в потрібній кількості. Але якщо їх немає в потрібній кількості, то кому тоді потрібна відсутність інфляції? Вже точно не простим трудящим, які не мають достатньої зарплати, щоб купити необхідну їм продукцію за неспотвореними інфляцією цінами, просто тому, що не можуть знайти роботу, оскільки багато підприємств у національній економіці або скоротили свій персонал, або зовсім закрилися, а зробили це тому, що не змогли знайти збуту своєї продукції на ринках в силу того, що на них просто немає грошей!

Чому «полум'яні борці» з інфляцією не говорять нам про ці ефекти? Чому вони не кажуть про те, що автор ідеї держвидатків за часів криз лорд Джон Мейнард Кейнс є одним із найбільших економістів світу за всю історію, але ніяк не маргінальним лузером, і що його ідеї як і раніше ─ найпопулярніші і найпоширеніші в світі в середовищі економістів (як теоретиків, так і практиків)? Можливо, варто було нашим шановним критикам сказати і про це теж? Хоча б з поваги до спадщини світової економічної науки.

Боротьба з інфляцією не може бути самоціллю. У кожній конкретній країні вона повинна пов'язуватися з можливостями суспільства самостійно запускати процеси відновлення економіки «знизу» і з можливостями держорганів «зверху» впливати на ці процеси, якщо такий вплив необхідний.

З історії економіки ми знаємо, що вплив держорганів на економіку в країнах Заходу має мінімальний характер. І, навпаки, в країнах Сходу, коли цей вплив максимальний, то присутні значні досягнення в економіці. А Україна до країн Заходу не належить ні з точки зору соціокультурних особливостей, ні з точки зору релігії, ні з точки зору трудової етики (я про це багато писав і детально, не хочу повторюватися). Тому відповідальному експерту не припустимо весь час робити абстрактні рекомендації, жодним чином не прив'язані до конкретної країни і її виробничої культури! Такі рекомендації просто не будуть працювати!

Над ідеєю про те, що ринки, як механізм прийняття рішень, краще відображають інформацію, що є суттю «гіпотези ефективного ринку», за яку Юджин Фама отримав Нобелівську премію за 2013 рік, ось уже кілька десятиліть буквально знущається найбагатший інвестор світу Уоррен Баффет, вважаючи її щонайменше смішною. Він каже, що його інвестиційний успіх, коли він протягом більш ніж 40 (!) років переграє ринки, є доказом хибності цієї гіпотези. Я не стверджую однозначно, що Баффет має рацію, а Фама помилявся, але сказати щось можна про це? Як і про те, що не всі теоретики і практики дотримуються ідеї, що ринки ─ найкращий спосіб відображення інформації. Так вважають далеко не всі. А в реальності зараз, швидше за все, меншість економістів у світі поділяє цю точку зору.

Про структурні реформи не говорить тільки лінивий, але от невдача ─ практично ніхто не розшифрував це поняття. Що вони розуміють під ними? Структурні реформи для простих читачів ─ це певний таємничий процес магічної властивості, який, якщо він раптом станеться, то відразу все змінить в економіці України на краще. Насправді структурні реформи ─ це створення «зверху» (по-іншому в нас це не вийде) в рамках національної промислової політики нових секторів економіки, які відповідають четвертій промисловій революції: адитивного виробництва, альтернативної енергетики, штучного інтелекту та інших. Чому ж не сказати прямо, що ось це нам потрібно, а не ховатися за слова неясного простим читачам змісту...

Великий фізик Річард Фейнман писав, що ті, хто говорить складною мовою, насправді нічого не розуміють у тому, про що говорять. Будь-яка істина проста, красива й елегантна, будь-яку істину знавець має вміти пояснити восьмирічній дитині.

Є пропозиція в подальшому не ставитися серйозно до заяв економістів чи політиків, які не посилаються на конкретні праці або ідеї всесвітньо визнаних економістів. А також ─ стримано ставитися до тих, хто сформував свої погляди, але не вказує на контекст цих ідей, тобто, на те місце і вплив, які вони займають у сучасній світовій економічній науці та практиці. Тому що в такому випадку заяви подібних експертів просто не мають ніякого значення, оскільки вони не несуть ніякої важливої інформації для прийняття ефективних рішень в економіці, будучи по суті ненауковими, так як не показують нам альтернативні шляхи розвитку, які декларуються світовою економічною наукою. Подібне замовчування визнаних у світі економічних шкіл і економічних моделей, по суті, ставить під питання наявність у таких макроекономічних критиків дійсно високого професіоналізму.

Позиція ж автора зараз полягає в тому, що ми не можемо замикатися в рамках ортодоксії тієї чи іншої однієї економічної моделі. Ми повинні сміливо формувати свою економічну політику з урахуванням всіх слабких і сильних сторін нашого суспільства, використовуючи всі теоретичні напрацювання економічних шкіл і практику щасливих економічних реформаторів світу. Монетарна школа не вичерпує всіх можливостей вітчизняної економічної політики. Кейнсіанство ─ це не лайка, це практична методологія виходу з кризи 2007-2009 років, успішно застосована держадміністрацією США і ФРС США. І це тільки найбільш хронологічно свіжий приклад.

Тому, шановні колеги, по-перше, дозвольте привітати вас із наступаючим Новим роком, щиро побажати добра і щастя. А по-друге, вношу пропозицію ─ давайте повернемося до дискусії про шкоду інфляції або користь економічного зростання, але цього разу з посиланнями на праці великих економістів і з докладною логічної аргументацією. Зрештою, не самі ж ви придумали, що інфляція шкідлива?

http://forbes.net.ua/

Читати також:

Пітер Шифф: цінуйте спокій перед штормом

Украина должна выплачивать более 7 миллиардов долларов по госдолгу ежегодно - НБУ

Почему элиту нужно убивать?

Природные ресурсы, чьи они на самом деле?

За рік Аеропракт виготовив 96 літаків