Я пишу цю колонку у вигляді газетної статті (висловлююсь так, щоб вам було більш зрозумілий цей жанр), хоча газети і журнали в наше століття давно померли і залишилися лише імена авторів.

Але вас, напевно, більше має цікавити, наскільки я зрозумів, читаючи ваш Facebook в 2019 році, питання:

- Що сталося з Україною?

- Чи жива вона?

-І як у неї йдуть справи?

Ну що ж ... Тут, не бажаючи образити Ваші почуття, повинен повідомити дві новини. Як у тій казці. Хорошу і погану.

Перша: з Україною все в порядку. Ні, не так, - ви не впізнали б свою країну! Навіть в солодких снах не могли б припустити, як вона виглядає тепер! Це була гарна новина.

І погана: більше половини українців, як і 10 років тому, готові віддати все чого досягли вони і їхні батьки за перші 39 років незалежності за членство в ЄС.

Тільки, у 2020 році це здалося б, напевно, дивним, але вже не влада України хоче в Європу, а ЄС усіма силами затягує її в свій монетарний союз, обіцяючи за цю згоду трильйонні дотації на 10 років вперед.

І більше половини населення України, як і в 2020-му році, схильні прийняти цю пропозицію. І цьому є логічне пояснення.

З 2004-го року (Помаранчевої революції, коли президент Ющенко, нині дуже шанований державний муж, проголосив курс на "євроінтеграцію") пройшло вже 26 років і зросла цілих 2 покоління молодих українців, які свято переконані, що мета і сенс української незалежності - це майбутнє членство в ЄС.

Але дозвольте розповісти Вам хронологію цих десяти років по порядку, інакше ви не зрозумієте актуального порядку сьогоднішнього дня (я сам згадую себе і свої ілюзії в 2020-м і розумію як це важко).

Початок був не сильно вражаючим. Після світової фінансової кризи 2020-2021 років, що, як ви розумієте, не міг залишити поза увагою Україну, і легкої рецесії, викликаної їм, почався новий, 8-річний цикл зростання світової економіки, який не припиняється досі.

Багато економістів ще після війни 2014-2015 років та рецесії, викликаної нею, передбачали, що Україна не може не перетворитися в нову зону промислового аутсорсингу для "зони євро", настільки очевидний був розрив у зарплатах між Україною, Східною Європою і навіть Китаєм, де середня зарплата в 2019 році була вже 700 дол. / міс., а в Україні ще тільки наближалася до 400.

Український Facebook 2019 року ясно дає мені зрозуміти, що тоді прийнято було сміятися над усіма прогнозистами, які передбачали, що Україна - це нові Китай для Європи.

Але після обкладинки журналу TIME "Ukraine is the New China" - ніхто нашу країну інакше в світі і не називає.

Світову рецесію 2020-2021 років Україна єдиною в Європі пережила чи не на підйомі.

По-перше, тому що саме в цей період стартував 5-річний план по виділенню 50-мільярдної програми фінансування відновлення окупованих територій Донбасу (надалі вона неодноразово розширювалася і, в підсумку, обсяг субсидій з боку ЄС Донбасу перевищить 200 млрд євро до 2030 року включно).

Спрацювало правило: ніхто в XXI столітті ще не відбудовував власну територію за власний рахунок.

Так було в Югославії, Сирії, в Іраку, де американські будівельні компанії ледь не вбилися в смертельній сутичці за підряди на відновлення інфраструктури та житлове будівництво, - так, тільки в ще більших масштабах, сталося і на українському Донбасі після того, як звідти пішли російські війська.

Другим драйвером зростання стало відкриття ринку землі.

Українці, що з 1996 по 2020 роки вели про це суперечки, напевно, і припустити не могли що у їхньої країни буде право другого голосу (після Сполучених Штатів) в міжнародній організації по продовольчої безпеки (т. Зв. "Зерновий ОПЕК) при ООН, але по виробництву зерна, кукурудзи та соняшнику Україна назавжди завоює міцне перше місце в світі.

Взагалі-то, з огляду на зрослі обсяги, і мінливу за останнє десятиліття карту світового виробництва, Україна цілком могла б розраховувати і на перше, але вона як і раніше легко йде на поступки своєму стратегічному партнеру - США.

Особливо з огляду на дозвіл, отримане з боку Комісії з цінних паперів на придбання контрольного пакета Чиказької зернової біржі консорціумом з трьох найбільших українських зернотрейдерів.

А Євросоюз втомився програвати Україні всі можливі судові суперечки щодо експансії української малини, яблук, меду, винограду та іншої сільгосппродукції в країни ЄС. З приводу чого не припиняються звинувачення української сторони в корумпуванні європейських судів.

Так, корупція або підозри в корупції залишаються родимкою молодої української державності навіть після запуску в 2025 році "комерційних арбітражів" у господарських справах і судів присяжних по загальногромадських. Занадто сильна пам'ять про минуле.

Третім драйвером розвитку української економіки за десятиліття з 2020 по 2030 стало, звичайно ж, відкриття величезного ринку Росії зняття проти неї основних санкцій ЄС і США в 2021 році.

Взамін зняття санкцій, РФ підписала меморандум з Україною, ЄС і США про те, що вона згодна на демілітаризацію Донбасу і "обгрунтовану" компенсацію Україні за заподіяну військову шкоду.

Подальше десятиліття пройшло під знаком того, що російські ЗМІ називали і називають "судовим зашморгом" з боку України.

Як тільки у українських товарів, які здійснюють неприховану експансію на ринки РФ виникали хоч найменші проблеми, уряд і Мін'юст різко активував процеси проти РФ в міжнародних судах (на трильйони доларів компенсацій) і колись страшний "північний сусід" вимушено йшов на поступки.

Як РФ це вимушено зробила вперше в кінці 2019 року, підписаний не вигідний для себе транзитний договір по газу. Тим самим зруйнувавши міф про незламність позицій російської дипломатії у "українському питанні".

З тих пір Україна продовжує тримати РФ в напрузі, ведучи паралельно десятки міжнародних судових процесів про компенсацію жертвам війни 2014-2015 років на сотні мільярдів доларів.

Не виграючи їх, але, в той же час, "продаючи" одне лише затягування процесів за будь-які поступки у зовнішній торгівлі.

З огляду на що зберігається прохолодне ставлення між двома країнами, Росія навіть після демократичної зміни влади продовжує нести тягар помилок колишнього керівництва і повністю залежати від позиції України і США з питань незнятих санкцій на заборону використання високих технологій нафтовидобутку.

Унаслідок чого видобуток газу, зокрема в Росії, в останнє десятиліття не росте, а падає.

І прогноз економістів "Газпрому" про те, що РФ у зв'язку з виснаженням запасів перетворитися з країни чистого експортера газу в країну-чистого імпортера з потребою до 50 млрд кубометрів до 2035 року через режим санкцій, що вплинули на нафтогазодобування, збувся вже в 2029 році .

І з минулого року українська газотранспортна система, що пережила за останні десятиліття різні часи, але збереглася,  транспортує дешевий американський сланцевий СПГ-газ з газових сховищ ЄС в РФ для забезпечення безперервного опалення міст-мільйонників на Уралі.

Щоб краще усвідомити ту ступінь прориву, яку зробила українська економіка за останнє десятиліття, назву ключові цифри.

Український ВВП зріс за 2020-2030 роки в 4 рази з 150 до 600 млрд доларів. Середня зарплата в країні збільшилася в п'ять разів - з 400 до 2000 доларів.

Щоб читачеві було більше зрозуміло, що таке ВВП країни, що розвивається з більш ніж півтріліонним доларовим ВВП на європейському континенті, слід пам'ятати, що тільки економіки країн старої Європи, такі як Франція, Німеччина, Австрія, Іспанія та Італія випереджають її за цим показником.

Економіка України лише на 15% менше турецької, що теж бурхливо зростала все це десятиліття і на 10% нижче ВВП Польщі, що шостий рік стагнує після входу в монетарну "зону євро".

Ну і зрозуміло, Україна сьогодні випередила за обсягами свого ринку всі країни Східної Європи, країни Балтії, країни Балкан, а також економіки Фінляндії, Швеції, Данії та Португалії.

Хоча при цьому, як не парадоксально, має рівень доходів населення нижче, ніж у всіх перерахованих вище.

Почасти, це пов'язано з тим, що Україна продовжує залишатися регіональним лідером за рівнем народжуваності.

Але головним фактором був і залишається фактор трудової міграції, в першу чергу з Росії, Молдавії, Грузії та Вірменії, який не дає утворитися дефіциту робочої сили в країні з настільки стрімким зростанням доходів.

П'ять урядів, що змінювали один одного останнє десятиліття, не втомлювалися записувати собі це в особисту заслугу і один з прем'єрів навіть ледь не став президентом країни на виборах 2025 роки як автор "українського економічного дива".

Зараз, через роки, ми бачимо три головні причини, що зумовили і, по-суті, зробили неминучим це зростання: найнижчі на континенті податки, ставка на розвиток великих інфраструктурних проектів, що самі по собі стали невичерпним внутрішнім драйвером для економічного зростання і штучно створена "конкуренція за інвестиції в Україну" між великими гравцями з Китаю, Європи і США.

Перша і головна реформа, що стала згодом ключовим фактором економічного прориву десятиліття - найнижчі на континенті податки, через які деякі брюссельські політики називають Україну "найбільшим непродекларованним офшором в Європі, що має спільний кордон з ЄС і зону вільної торгівлі з ним" - була зроблена Україною майже вимушено.

Гібридна війна з Росією 2014-2020 років, відтік майже 10 млн осіб трудових ресурсів з країни і фінансова криза 2020-21 років в умовах відмови в зовнішньому фінансуванні з боку ЄС і МВФ змусили український уряд до екстраординарних заходів щодо підвищення своєї привабливості і конкурентоспроможності на континенті .

У 2021 року країна провела ліберальну податкову реформу, закріпивши в Конституції, що жоден з видів бізнесу не повинен платити більше 25% сумарно всіх видів податків від своєї діяльності.

А єдиним податком на доходи населення (донарахування пенсійних і медичних страхових платежів, які в цій країні носять виключно добровільний характер) є ставка в 10%.

Паралельно Україна повністю відкрила свій ринок для криптовалют і тоді ще тільки знаходилась на початку свого бурхливого розвитку ринку ICO, і створила на території країни чотири вільні економічні зони: Одеса-порто-франко для міжнародної перевалки вантажів, Kyiv IT and crypto hab, а також львівську і донецьку вільні промислові зони.

Другий фактор розвитку природним чином випливав з першого.

Розпочата в 2021 році масштабна програма відновлення Донбасу за 50 млрд євро, виділених ЄС, автоматично створювала нові можливості для великих європейських компаній щодо інвестування в країну з найнижчими податками і найдешевшою робочою силою в Східній Європі, і при цьому - зоною вільної торгівлі з ЄС .

Від виробників будматеріалів нового покоління до найбільших автовиробників світу - всі побачили в Україні раптом уже згаданий "новий Китай" - і кинулися сюди, щоб застовпити своє місце в майбутній економіці країни - нового регіонального лідера.

Китайці стали будувати нові аеропорти під Києвом і Одесою для перекидання вантажів у рамках свого "повітряного Шовкового шляху", автоматично перетворюючи Україну в головний євразійський транспортний хаб.

До цього вони не встигли увійти в проект будівництва нових глибоководних портів в Одесі та Херсоні з гігантськими контейнерними хабами і тому реалізували конкуруючі проекти "авіахабів" в рекордно короткі терміни.

Shell і Chevron розгорнули свої програми видобутку сланцевого газу, перетворивши Україну за шість років з країни-імпортера в країну-експортера енергоресурсів.

Tesla Energy, до цього вдало купила в ході великої приватизації 2020-2021 років два основних літієвих родовища, перетворила Україну в пілотний проект з будівництва "промислових батарей" для сонячної енергетики.

Після цього вже нікого не здивувало рішення розташувати основне європейське виробництво Tesla Motors в Європі саме в цій країні.

За цим всім промисловим і кріптобумом природним чином підтяглося і будівництво інфраструктури.

Я був сам здивований, коли недавно прочитав, що 10 років тому, ще тільки в 2020 році Україна з Угорщиною і Польщею пов'язували лише двохсмугові шосейні дороги!

Сьогодні, дивлячись на дві гілки шестисмугових швидкісних автобанів з десятками кілометрів логістичних складів і торгових центів по обидва боки кордону, - в це важко повірити!

У 2020-2025 роках ті, хто прилітав в Україну, пам'ятають, що країна перетворилася в один великий будмайданчик.

Мережа автобанів будувалася за європейські гроші, аналогічно програмам дорожнього будівництва в Польщі, Чехії і Угорщини в рамках програми кількісного пом'якшення ЄЦБ.

Виявилося, що площа в 600 тис квадратних кілометрів зі зростаючим ринком, орієнтованим на торгівлю з ЄС - не витрати, а навпаки - необхідна інфраструктура для зростання для європейської економіки.

Логістичні центри вздовж автобанів і навколо міст-мільйонників будувалися за рахунок приватних інвестицій.

Аеропорти продовжували рости як гриби за рахунок проектного фінансування європейських і американських банків, будівництво нових портів за десятки мільярдів євро фінансують консорціуми найбільших міжнародних перевізників, а 4 швидкісні монорейкові залізничні магістралі повністю повинні бути завершені до 2033 року китайськими компаніями-концесіонерами.

"Ми навіть і уявити собі не могли, що все це може бути побудовано за 5-7 років просто за рахунок зниження податків і створення умов для інвесторів", - сказав у своєму недавньому інтерв'ю один з колишніх прем'єр-міністрів України, а сьогодні один з найбільших промисловців країни, - але ж колись ми підвищували в країні податки, намагаючись побудувати все це за бюджетні кошти! "

Сьогодні Україна стала справжнім полем битви великого капіталу з Китаю, Європи і США, споживаючи в рік від 30 млрд доларів прямих іноземних інвестицій.

Так, до цих пір не вщухають суперечки про те, чи справедливо була проведена велика приватизація 2020-2022 років, коли уряд позбувся практично усієї власності, що залишилася у спадок від колишнього СРСР.

У промисловості переможцями в більшості випадків стали українські олігархи, які потім дуже неохоче і значно дорожче продавали акції своїх підприємств на європейських біржах.

Однак з Україною відбулося саме те, що сталося.

І її вітчизняний капітал зберігає майже повний контроль над внутрішнім аграрним ринком завдяки забороні на вхід іноземців, введеній під час земельної реформи 2020 року, переважно контролює інфраструктурну енергетику, половину видобутку вуглеводнів країни (крім сланцю), грає істотну роль в машинобудуванні і новій дрон-промисловості .

А в IT-секторі навіть стало світовою модою мати керуючого партнера компанії з України.

Більшість великих українських промисловців, яких по моді тих років називали "олігархами", сьогодні стають головними портфельними інвесторами всіх значущих стартапів Kyiv IT and crypto hab, який з 2021 року народжує по одному-два "единороги" (компанії-мільярдери) в рік.

Але іноземний, вірніше сказати, міжнародний капітал, має 65% частку в корпоративному секторі України, проте на 80% вона складається з акцій, які перебувають у вільному обігу на європейських і американських майданчиках, тобто не контролюється окремими людьми або групою пов'язаних осіб.

Інша ситуація з фінансово-банківським сектором країни: 80% сукупного капіталу банківської системи України належить фінансовим групам з Британії, Німеччини, Росії, Казахстану, Китаю і США.

І це природно, оскільки після націоналізації 75% банківського сектору України під час кризи 2014-2015 років більшість держбанків, за винятком державного експортно-імпортного банку України, були продані в 2020-2025 роках з 3-5 разів дорожче, ніж дісталися бюджету.

І їх покупцями, природно, виступили провідні світові гравці. До того ж активи українських банків за минуле десятиліття зросли з 40 млрд доларів в 2020 році до 500 млрд доларів в 2030-м.

Але сьогодні, як я вже говорив на початку, Україна знову опинилася на роздоріжжі: Європарламент влаштовує 4-те за останні 3 роки слухання з питання часткового введення санкцій проти країни, вимагаючи від неї ухвалення "дорожньої карти" щодо поступового підвищення середніх ставок корпоративних і персональних податків до рівня середньоєвропейських.

І хоча потужний, з точки зору політичного представництва, підприємницький клас країни активно чинить опір зміні Конституції, де закріплені максимальні ставки податків, електоральна більшість країни схильне підтримати зміни до Конституції.

Оскільки рівень життя середнього класу в Європі все ще залишається вище, ніж в Україні, а ідеї "безумовного доходу", реалізовані вже в 6-ти з 27 країн ЄС мають широку популярність і в Україні.

Особливо серед тих українців, які не зуміли знайти себе в "новій економіці" і залишилися в кластері як і раніше не високооплачуваної низько кваліфікованої праці.

А поки місто Київ, як колись 20 років тому Москва, блищить вогнями свого "нового Манхеттена" - ділового центру столиці, що  складається з 30-50-поверхових хмарочосів, зведених як і Манхеттен в Нью-Йорку на острові Гідропарк посеред Дніпра.

Столиця України надійно закріпила за собою титул гастростоліци континенту, а київські ціни на нерухомість давно перевищили берлінські і наближаються до паризьким.

Місто як і 10 років тому складається з дорогих автомобілів, що вічно стоять упробках, автомобілів, яких ви не зустрінете в такій кількості в жодній столиці Європи і притягує натовпи туристів, які цінують нічне життя і високу якість кухні.

Всі провідні фінансові аналітики світу сходяться в тому, що ринок України інвестиційно "перегрітий", що на ринку нерухомості утворився неймовірна цінова "бульбашка", яка ось-ось лопне.

Що країну, яка росте тільки вгору вже 15 років поспіль (як колись Китай), неминуче чекає "жорстка посадка" і криза, подібна до "китайської рецесії 2025-2027 років.

Але поки українська економіка продовжує демонструвати Європі і світу своє власне "економічне диво", автором якого по праву вважають класика американської макроекономічної думки Артура Лаффера (пам'ятник класику зараз стоїть на Бессарабській площі в Києві).

Ще в далекому 2016 році, консультуючи українське Міністерство фінансів, він сказав фразу, яка зараз викарбувано в мармурі біля входу в Київському економічному університеті:

- Забудьте про досвід Євросоюзу. Він не підходить для вас! Не робіть те, що розвинені країни роблять сьогодні, робіть те, що розвинені країни робили для того, щоб стати багатими - знижуйте податки!

 Михайло Кухар Экономічна правда

Переклад Дєньга

Читати також:

Тоска по Сингапуру. Украине не светит «экономическое чудо»

Как стране быстро взмыть вверх: пример Малайзии

Юваль Ной Харари - про п'ять головних проблем людства.

Коронавірус обвалив ринки і може стати початком нової кризи

«Світ збожеволів через« безкоштовні» гроші»: мільярдер Рей Даліо - про загрозу світовій економіці

Ми повинні працювати три дні на тиждень - мексиканський магнат Карлос Слім Хелу

Чому боротьба з інфляцією не самоціль